Сікевич Володимир Васильович
Володимир Сікевич - український військовий і політичний діяч, полковник генерального штабу, генерал - майор царської армії, генерал-хорунжий армії Української Народної Республіки.
Народився 23 серпня (5 вересня) 1870 р. в м. Тараща на Київщині, в родині голови місцевого дворянства й голови мирових суддів Таращанського повіту Василя Милетєвича Сікевича та доньки професора Київської духовної Академії Данила Смолодовича -Наталії.
Військову освіту здобув у Володимирському Київському кадетному корпусі, Київському піхотному юнкерському училищі (1892), вийшов підпоручиком до 16-го піхотного Ладозького полку.
Навесні 1901 р. одружився з Вандою Косьмінською, донькою полковника 15-го Шліссельбурзького полку Владислава Косьмінського.
Царський полковник, а згодом генерал, учасник двох війн - російсько-японської та першої світової, проявив себе як здібний полководець, і попри дворянське походження став на службу Українській Народній Республіці.
На початку 1918 го - старшина створеного Симоном Петлюрою Гайдамацького коша Слобідської України. Брав участь у боях з більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова за Київ. У березні 1918 року призначений командиром 3-го Гайдамацького полку, який входив до складу Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, визволяв від більшовиків Лубни, Конотоп, Полтаву, Харків.
Як відомо, генерал-хорунжий Володимир Сікевич у 1918 році спланував та здійснив найуспішнішу операцію по звільненню Донбасу від російсько-більшовицьких сил. З 2 квітня 1918 року за сумісництвом очолив Слов'янську групу Окремої Запорізької дивізії Армії УНР у складі трьох піхотних, гарматного та інженерного полків, яка мала завдання звільнити Донбас. 15 квітня війська під його командуванням зайняли Барвінкове, згодом здобули Слов'янськ, Бахмут, Костянтинівку, Микитівку, Колпаків.
У період Гетьманату військові частини під командуванням генерала Сікевича охороняли східний кордон України.
З 02 лютого 1919 року генерал Сікевич виїхав до Австрії, де як військовий аташе очолював репатріаційну комісію та водночас формував з колишніх військовополонених підрозділи для Армії УНР.
В 1920-1924 роках - офіційний і повноважний посол УНР в Угорщині, яка стала першою державою, що офіційно визнала УНР.
Після ліквідації українського дипломатичного представництва в Угорщині з наказу С. Петлюри виїхав делегатом УНР до Канади, оселився у Торонто, де очолював антибільшовицький рух. Був видатним політичним діячем, його називали «Український Лев».
Генерал об’єднав коло себе людей із різним світобаченням, але таких, котрі над усе бажали звільнити Україну від більшовиків.
27 липня 1952 р. 83-річний генерал Сікевич пішов із життя. Над могилою до присутніх промовляли В. Гультяй, генерал М. Садовський, А. Лазаревич. «Це був без сумніву найбільший український похорон, якого м. Торонто взагалі колись бачило. Заслуженому і популярному генералові прийшли віддати останню пошану всі українські громади, без розділу релігійного і партійного, чи територіального походження», - писала газета «Свобода».
28 травня 2011 року у місті Київ (мікрорайон Оболонь) було відкрито пам'ятник старшинам Армії УНР - уродженцям Києва. Пам'ятник являє собою збільшену копію ордена «Хрест Симона Петлюри», на якому з чотирьох сторін світу закріплені меморіальні дошки з іменами 34 старшин Армії УНР та Української Держави, які були уродженцями Києва. Серед них вигравіруване й ім'я Володимира Сікевича.
Матеріал підготувала
Кострікова Світлана Леонідівна,
учитель історії Опорного закладу
Очеретинський ЗЗСО І-ІІІ ступенів
Олександрівської селищної ради
Донецької області