Білокузьминівські крейдяні скелі (стовпи).
У Донецькій області, де міста склалися в суцільний індустріальний агломерат і відстань між ними близько 5-10 кілометрів, природа подарувала промисловому регіону дивовижний витвір — Білокузьминівські крейдяні скелі (стовпи). Їхня назва походить від села Білокузьминівка Донецької області. Від 1972 року, скелі являють собою геологічну пам’ятку природи місцевого значення.
Близько 90 млн. років тому на території майбутньої Донецької області було тепле море. У ньому мешкали мікроскопічні тварини з вапняним скелетом. Сотні тисяч років їх останки збиралися на дні. Так утворилися скупчення крейди. Цьому процесу допомогли і більші тварини - амоніти - схожі на равликів морські мешканці. Відбитки їх панцирів іноді можна побачити на уламках крейди. Особливістю Білокузьминівських скель є те, що крейда, з якої вони утворені, пронизана прожилками кременю, а це говорить про те, що вони з’явилися завдяки тваринам, які засвоювали кремнезем.
Білокузьминівські скелі - це заповідна територія, площа її становить 0,35 гектара. На крейдяних скелях сформувалася унікальна спільнота рослин. Значна частина з них занесена до Червоної книги України. Ці рослини пристосувалися до сухої та неродючої крейди і можуть рости тільки тут. Поруч зі скелями збереглися острівці степової рослинності з ковилою і дикими маками. Поблизу крейдової скелі мешкають лелеки, хижі птахи, кажани, кілька видів гризунів. Зустрічаються змії, ящірки, черепахи.
Стародавні люди (періоду палеоліту) жили біля скелі, добували з неї кремінь, а воду брали в річці Біленька, яка протікає поруч. Стоянку і майстерню по обробці кременю знайшли на березі р. Біленька в 1960-х. Пізніше на місці стоянки проводили розкопки. У XVI столітті (період козаччини) і в роки Другої світової війни скалу використовували як спостережний пункт. У 1972 році скеля була оголошена пам'ятником природи місцевого значення, а в 2004 - включена до складу РЛП "Краматорський". У нижній частині скелі вирубані печери і гроти. В одному з них до 1943 року жив православний відлюдник Степан Босий. Він дійсно в будь-яку пору року не носив взуття. У своїй келії відлюдник вирубав з крейди все необхідне для життя - лежанку, нішу для ікон, віконце. На жаль, він трагічно загинув під час війни.
Деякі скелі за формою нагадують пальці або вітрила. Біля їх підніжжя знаходяться чисельні ніші та печери.
На схід від Крейдяної гори Меч (Парус) тягнеться довга гряда невисоких крейдових пагорбів біло-сірого кольору, що нагадують руїни грандіозного замку. Ця мовчазна скеля, заввишки з дев’ятиповерховий будинок, свідок багатьох історичних і навіть доісторичних подій, тепер мирно стоїть на варті спокою місцевих жителів... (Матеріал Зоненко Г.В.)