Клебан- Бик
Створення парку-данина історичному минулому. Витоки цієї назви йдуть вглиб століть, коли цими землями ходили кіммерійці, скіфи, сармати, народи Хазарського каганату, торки, половці. Гостей парку зустрічає зроблений з каменя скіфський воїн Колоксай, що вважається покровителем степів. Він встановлений на оглядовому майданчику біля входу до парку з боку траси Донецьк – Костянтинівка. На п’єдесталі викарбуване звернення скіфів до нащадків: «В самом конце времен придет Великий Скиф Сколот и передаст людям священные знания из древнего города Гелиона (Солнце), и родится вновь Великий Народ».
Багато курганних насипів виявлені в краї, в тому числі, поблизу ділянок Парку. Досить часто один і той же курган використовували різні кочові племена, досипаючи його. Перші кургани створювали народи епохи бронзи, назви яких невідомі,тому ці культури умовно означені за типом поховань: ямна, катакомбна, зрубна.
Кам’яні статуї – кам'яні баби – належали половцям (кипчакам), які ставили їх на піднесених місцях, таких як, наприклад, узвишшя по лівому березі р. Клебан-Бик, а також на курганах. Половецькі майстри висікали статуї з місцевих порід пісковика і ракушняка. Наш край входив до складу одного з наймогутніших об’єднань половців – шаруканідів (за ім’ям хана Шарукана). У XIII столітті у степ, який половці називали Дешт-і-Кипчак, прийшли татаро-монголи.
Сама назва «Клебан-Бик» пов'язана з історією Війська запорізького та перекладається як «впадина на воді». Декілька віків назад тут була розташована козацька застава. Так, у видатного історика запорізького козацтва Д. Яворницького приводиться наступний опис частки адміністративного кордону: «від Сіркової могили в Сухий Торець на Сіркову гатку; від гатки до урочища річки Бичка, нині званого Клібиною. Через той же Бичок на Піщаний брід у Кривому Торі й через верхів'я річки Кринка».
Складова бичок чи-то бик походить від тюркського «біюк» (bujuk) – великий, тобто велика річка (за розмірами). Слід зазначити, що в «Етимологічному словнику тюркських мов» (1970) саме такого терміну немає, а є «БYК/БУК», яке має декілька близьких між собою тлумачень: поворот, вигін або долина між гір по течії річки, рівне місце на березі. Так чи інакше, ця складова назви – самостійна та трансформувалась з тюркської на слов’янську. І вочевидь, тут підкреслюється якась природна особливість річки. А вже саме бик-бичок, тобто тварина, як форма адаптованої назви.Згодом до цієї назви додалась перша складова, слов’янська. Сенс цієї частини назви в тому, що на відміну від інших пересихаючих влітку місцевих річок, тут утворювались великі і глибокі плеса, які ніколи не висихали, при цьому порослі очеретом, про що в старовину було добре відомо. Відомості про цю особливість, наприклад, потрапили в статистичне видання 1886 року. Плесо – глибоководна ділянка русла річки. Тобто клибина за значенням ідентична плесу, один з старих різновидів назви. Плеса-клибини знаходилися не вздовж всієї річки, а в певних її місцях. З будівництвом у 30-40-х роках XX ст. греблі і водосховища ця особливість фактично зникає. Залишилися назви плес, такі як «Панське», «Кругленьке», «Гниле».
Кострікова Світлана Леонідівна,
вчитель історії Опорного закладу
Очеретинський заклад загальної середньої освіти
І-ІІІ ступенів Олександрівської селищної ради
Донецької області