Сім’я Бантишів з’явилася на території Слов’янського району 1718 року, коли Бантиш Василь Артемович (представник третьої лінії родоводу Бантишів) одержав грамоту царя Петра Олексійовича Романова, згідно з якою отримав землі на території Слобідської України. 1785 року його син , статський радник був внесений до дворянської родовідної книги Катеринославської губернії.
У селі Прелесному зберігся пам’ятник садово-паркової архітектури – маєток, яким володів дворянський рід Бантишів, вихідців з Молдавії, віддалених родичів молдавського правителя Кантеміра. Зокрема, прізвище Бантиш з молдавської мови перекладається, як Бан - пан, а Тиш –прізвище.
Петро I за допомогу в турецькому поході дарував великі земельні ділянки в степових районах України, «рангові дачі», які не можна було продавати, дарувати, міняти. Після отримання Василем Артемовичем такого подарунку, землі довго ще не освоювалися і лише в 1768 році спадкоємець, відставний поручик Василь Васильович Бантиш (1740 – 1812 рр. ), заснував слободу Веселу. Коли пан їхав сюди , то віз людей із своєї вотчини, що знаходилася в Курській губернії. По дорозі,. зупиняючись на відпочинок у поміщиків, він вигравав у карти селян, міняв їх на собак, купував. Тому, коли приїхав, то привіз із собою кріпосних селян з різних регіонів із своїми народними звичаями, традиціями та обрядами. Ось чому і новозаснована слобода одержала таку назву. Пізніше Василь Васильович одружився і, за легендою, привіз сюди молоду вродливу воронежську дворянку. Їй дуже сподобалася мальовнича місцевість в заплаві річки і в захопленні вона вигукнула : «Какая прелесть!». На честь коханої дружини поміщик перейменував слободу Веселу в село Прелесне.
На західній околиці села в 1770 році було збудовано дерев’яну церкву на честь Василя Великого, при якій діяла приходська школа, де дяк навчав грамоти кількох дітей.
Василь Васильович Бантиш – перший провідник дворянства Торського повіту Харківської губернії, який чимало зробив для розвитку села і навколишньої території, він також домігся, щоб залізниця пройшла саме через Тор (зараз місто Слов’янськ ).
З першої половини XIX століття поміщицький маєток Прелесне належав сину підполковника В. В. Бантиша – поручику гвардії Федору Васильовичу та його жінці Ганні Антонівні Мерцаловій (дочці майора, поміщика Бахмутського повіту ).
1837 року у найкращій частині села був споруджений панський будинок у стилістичних формах класицизму з елементами історизму, з колонами і портиком, на 12 кімнат.
У маєтку частим гостем був відомий російський письменник Г. П. Данилевський.
Спадкоємцем цього маєтку став син Олександр ( 1828 р. н. ).
Дочці Софії ( 1824 р. н. ) відійшов в якості приданого маєток Софійське Бахмутського повіту (маєток і сьогодні знаходиться біля «Камишевахи» м. Краматорська ).
Олександр Федорович Бантиш закінчив Царськосельський Ліцей, до якого він вступив за протекцією І. В. Малиновського (Харківського губернатора ). Малиновський був присутній під час проводів юного Бантиша до навчання із міста Ізюму і говорив йому такі слова : «Пам’ятай, що ти Бантиш!». Слова ці глибоко врізалися в пам’ять та серце О. Ф. Бантиша, тому він вважав Малиновського своїм учителем, а Федір Васильович Бантиш вважав його кращим другом своєї сім’ї.
Після закінчення Ліцею Олександр Федорович вступив на військову службу та вийшов у відставку з чином штабс-ротмістра. Він брав активну участь у громадському житті регіону. Був головою Харківської губернської земської управи, членом Комісії з підготовки реформи щодо скасування кріпацтва. О. Ф. Бантиш та його кілька однодумців, зокрема, Харківський губернатор І. В. Малиновський, попереджали, що реформа матиме негативні наслідки і для поміщиків, і для селян. Після цього Бантиш відмовився від балотування в губернські провідники дворянства, хоча й у нього були на це непогані шанси.
Також О. Ф. Бантиш разом із Г. П. Данилевським працював над проектом залізничної дороги Харків – Юзівка.
1879 року у селі була відкрита початкова школа. А 1883 року – двокласне реальне училище з п’ятирічним .. строком навчання, яке утримувалося на кошти панської економії. У ньому навчалося 100-120 дітей, які здобували професію телеграфіста, бухгалтера, землеміра.
Пан Бантиш запросив до себе на роботу п’ятеро братів Заводовських із сім’ями. Так була започаткована велика родина Заводовських.
Олександр Федорович та його дружина Ольга Борисівна виховували чотирьох синів: Івана. Василя, Антіоха та Федора.
Іван Олександрович (1856-1888 рр.) був похований у селі Прелесному. Його спадкоємець син Олександр (1876 р.н.) був есером, відстоював революційні перетворення в Росії. Добре відносився до селян. Його обрали першим головою сільської ради в Прелесному, репресований в 30- х роках ХХ століття.
Василь Олександрович (1858-03.05.1915 рр.) дійсний статський радник, закінчив Ризький політехнічний інститут, з 1890 по 1909 роки –провідник Ізюмського повітового дворянства. Був членом Державної Думи від Харківської губернії.
Антіох Олександрович (1859-05.05.1900 рр.) був Ізюмським провідником дворянства, його вбили, поховали в Прелесному.
Федір Олександрович –статський радник, камер-юнкер.
Сам Олександр Федорович Бантиш був звичайною , простою, доступною людиною. Поміщик постійно піклувався про добробут своїх селян. Цікавився кому потрібна яка допомога. Усі нужденні люди були взяті на облік і у разі потреби матеріальної допомоги вони її отримували. На Великдень, Різдво та інші релігійні свята кожна сім’я отримувала борошно, яйця, печені калачі, крашанки. На різдвяні свята діти отримували новорічні подарунки. Діти, які навчалися на відмінно, отримували від поміщика матеріальну допомогу на подальше навчання. Олександр Федорович і його сини були поховані на території маєтку, у родинному склепі. На жаль ні склепу, ні останків сім’ї Бантишів не збереглося. Збереглися лише надгробні плити з надписами.
У маєтку в 30 роках ХХ століття було облаштовано будинок відпочинку для працівників Донецької залізниці. З 1950 по 1959 роки працювала школа-інтернат для дітей-сиріт. З 1960 року – піонерський табір, який з 1992 - не працює.