З розвитком соляного виробництва нерозривно пов'язана історія усього Донбасу. Виробництво виварювальної солі вимагало все більшого спалювання деревини, що привело до знищення навколишніх лісів. Потрібний був новий енергоносій, яким і стало виявлене близько 300 років тому в Донецькому краю кам'яне вугілля. Його використовували перш за все для збільшення виробництва солі, а вже згодом — для розвитку металургії та інших індустріальних потреб.
Припущення про наявність в районах Бахмута і Тора багатих покладів кам'яної солі окремі дослідники висловлювали ще в середині XVIII століття. Але лише у 1880 році видатний російський учений-геолог О. П. Карпінський зробив точні науково обґрунтовані розробки з цього питання і довів наявність величезних соляних запасів у краю, через який століттями пролягав знаменитий чумацький шлях за сіллю до Криму.
Історія Соледара тісно пов'язана з розвитком Бахмутських соляних промислів. В останній чверті XVII ст., коли в районі річки Бахмутки почали видобувати сіль, навколо соляних промислів виникло село Брянцівка. Першими його мешканцями були козаки Ізюмського полку й переселенці з північних областей України. На початку XVIII ст. соляні промисли перейшли у відання царського двору. Проте в умовах кріпосництва, за браком робочої сили, соляна промисловість розвивалася дуже повільно.
За даними 1859 року Михайлівка (Диконівка, Деконська), панське село, над Мокрою Пліткою, 25 господ, 170 осіб.
Становище змінилося після реформи 1861 року. В 1877—1878 рр. в районі Бахмута поблизу села Брянцівки, на правому березі річки Мокрої Плотви, інженер Н. Г. Іванов провів розвідувальні роботи для виявлення запасів кам'яної солі. Він пройшов бурову свердловину глибиною 292 метра і відкрив 9 соляних шарів, в тому числі найбільший (39,5 м) Брянцівський шар.
У 1879 році на цьому місці приватна промислова компанія, яку очолював Н. Н. Литуновський, розпочала будівництво першої соляної шахти, назвавши її Брянцівською копальнею. В 1881 році вона видала на-гора понад 4 тис. тонн солі. У 1884—1885 рр. в Бахмутському повіті стало до ладу 5 рудників: Нова Величка, Харламівський, «Петро Великий», Деконсько-Покровський і Пшеничний. На Брянцівському і Девонському рудниках у 1884 році налічувалося близько 800 робітників. Неподалік від села Брянцівки було знайдено також поклади кварцитів і вогнетривкої глини. На їх базі в 1897 році акціонерне товариство Ковальського спорудило Девонський алебастровий завод. У 1901—1903 рр. харківські купці Богомолов і Косич поблизу станції Деконська купили у німецьких колоністів 6 га землі і збудували ще три алебастрові заводи.
Навколо рудників і заводів виросли робітничі селища Нова Величка і Девонське, які входили до складу Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Наприкінці XIX ст. в них мешкало понад 1,5 тис. чоловік
Не всі українські шахти
небезпечні для людей.
У місті Соледар Донецької області існує унікальна
можливість відвідати справжню шахту і пройтись по дну давнього моря. Головна
відмінність від більшості шахт Донбасу в тому, що добувають тут ... сіль.
Біле золото землі - куховарська сіль з незапам'ятних часів
є незмінним супутником людини, бо без солі життя неможливе. Цей цінний
природний мінерал, володіння яким приносило багатство і владу, довгий час був
предметом сварок, чвар, державних конфліктів і навіть війн.
В окремі історичні періоди сіль цінувалася нарівні із золотом. Не випадково
солевидобуток став одним з найперших промислів в Київській Русі.
Серед
соленосних регіонів особливе місце займає південно-східна частина Донбасу. У
соляній шахті Соледара - стіни, стеля, фігури та дерева, - тут все із солі. В
одній із відпрацьованих соляних галерей міста існує сьогодні церква. У місті
діє єдиний в Україні заказник із промислового вирощування голубих та сріблястих
ялин. А ось запасів кухонної солі в родовищах «Артемсолі», однієї з найкращих у
Європі, вистачить ще на 2 тисячі років. Під землею тримається стала температура
повітря +15 ° С, - перебуваючи в шахті влітку, слід взяти з собою теплий одяг.
Тут є підземний
спелеосанаторій, який знаходиться на глибині 288 метрів у соляній шахті, де
успішно лікують бронхолегеневі та різноманітні алергічні захворювання у
дорослих і дітей.
А ось своєрідним дивом соляної шахти є її акустика.
У жовтні 2004 року в шахті, відбувся концерт Донбаського симфонічного оркестру
«Соляна симфонія» під керівництвом австрійського диригента Курта Шміда та за
участю солістки Віденської опери Вікторії Лук'янець.
Про звучання оркестру в соляній шахті австрійський композитор та диригент
сказав: «Я був просто вражений! Ноти злітали до стелі печери, а потім повільно
- ніби хмари - спускалися вниз ». На думку диригента, у світі існує всього 2-3
театри, які можуть зрівнятися з акустикою соляних шахт.